Красний Максим Миколайович
Красний Максим Миколайович
Народився 14 липня 1988 року у селі Клопочин. Зростав кмітливим, добродушним хлопчиком разом із старшим братом і двома молодшими сестричками.
1995 року пішов у перший клас Павлівської ЗОШ І-ІІІ ст. Хлопець любив літературу, багато читав, захоплювався спортом, особливо футболом.
2006 року Максим закінчив школу і вступив до Нововолинського фахового коледжу, де освоїв професію кухаря і кулінара. Практику проходив у Києві в одному із столичних ресторанів, але міське життя хлопця не захопило – і він повернувся у рідне село, працював на різних роботах, був на заробітках за кордоном.
Брат і сестри створили свої сім’ї та залишили рідний дім, а Максим після смерті батька став єдиною опорою для матері, яка вже тоді хворіла.
25 серпня 2022 року хлопця мобілізували.
Навчання у Львові, а потім в Англії, знову Львів, а там Бахмут, Харків, Суми, Запоріжжя… Спалені, знищені міста і села. Серце розривалося від болю, але він ішов уперед, боронив рідну землю від лютого ворога. Побратими про Максима згадують, що був добрим, вихованим, готовим допомогти. Воїн завжди йшов на завдання першим і повертався останнім, щоб упевнитися, що все добре.
З фронту, коли була можливість, телефонував мамі й завжди просив, аби берегла себе.
Проходили дні, місяці. І ось нарешті відпустка, зустріч з рідними, друзями, односельчанами. Перше завдання Максима – полагодити свою стареньку хату. Казав мамі, що стане їх оселя однією з найкращих у селі. Жінка допомагала сину здійснювати його мрію й молилася, щоб повернувся додому живим і здоровим.
Далі знову фронт, важкі бої, болючі втрати побратимів, друзів.
Весна 2024 року – остання відпустка нашого захисника Максима. Таке все рідне, дороге… Але знову кликала клята війна. Коли прощався, то обіцяв мамі познайомити з майбутньою нареченою.
Воїна нагородили «Нагрудним знаком» за Слов’янськ.
Знову духмяний липень… За кілька днів до свого дня народження, 10 липня 2024 року, в Луганській області Сватівського району поблизу села Макіївка загинув відважний наш захисник Максим.
Посмертно нагороджений Орденом ІІІ ступеня.
Стоїть біля могили схилена сивочола мати і шепоче: «За що, сину?» А вітер тихо доносить слова: «Мамо, я хотів мирного неба і доброї долі для своєї України!»
Так і не судилося матері благословити свого сина на щасливе сімейне життя.
