Світлої пам'яті Героя Віталія Ткачова: повернувся на щиті туди, де на нього так чекали…
Сьогодні, 4 червня, Павлівська громада вмивалася слізьми. На колінах, із живими квітами у руках та невимовним болем у грудях, земляки провели в останню земну дорогу свого мужнього захисника — матроса Віталія Ткачова (14.03.1992 р.н.).
Людина живе доти, доки живе надія. Цей крихітний вогник жеврів у серцях рідних довгі, важкі місяці. З 10 січня 2026 року воїн вважався безвісти зниклим. Щодня за нього молилися, здригалися від кожного телефонного дзвінка і до останнього вірили в диво. Проте дива не сталося — війна безжально забрала життя того, хто пішов боронити наше мирне небо.
Розділити невимовний біль втрати прийшли рідні, друзі, бойові побратими та односельці. Разом із громадою в глибокій скорботі схилили голови сільський голова Андрій Сапожник, заступник голови Сергій Фіть, секретар ради Ольга Фіть, керуюча справами Олена Гусар, старости старостинських округів, а також родини інших загиблих захисників, які як ніхто розуміють цю страшну пустку в душі.
Зі словами глибокого суму та підтримки до присутніх звернувся голова громади Андрій Степанович:
«Сьогодні ми втратили не просто воїна, ми втратили частинку нашого спільного серця. Його відданість і мужність — це той невидимий щит, який тримав небо над нашими домівками. Наш святий обов'язок перед його пам’яттю — ніколи не забути цей подвиг, пронести його крізь роки і стати надійною опорою для його родини, яка сьогодні переживає найстрашніший удар».
Чин похорону здійснили у місцевому храмі святого великомученика Димитрія Солунського в селі Самоволя. Очолив заупокійне богослужіння єпархіальний благочинний, благочинний Іваничівського благочиння, настоятель Свято-Покровського храму селища Іваничі отець Андрій Мельничук у співслужінні з священнослужителями громади. Духовний наставник нагадав кожному, якою надвисокою ціною викуповується кожен наш спокійний ранок, і закликав берегти пам'ять про тих, хто віддав за нас найдорожче — своє життя.
Останній триразовий збройний салют розірвав тишу, а державний гімн прозвучав, як священна обітниця — пам'ятати повік. Віталій Ткачов знайшов свій вічний спокій у рідній землі, у рідному селі , яке любив і захищав до останнього подиху.
На знак глибокої поваги та вдячності від імені українського народу родині полеглого Героя передали символи військової честі й доблесті. Рідним було вручено Державний Прапор України, яким була огорнута труна воїна, та почесні відзнаки від командування військової частини, у якій Віталій мужньо виконував свій обов'язок. Ці святині назавжди залишаться в сім'ї, як свідчення його безмежної вірності присязі та неоціненного подвигу заради життя майбутніх поколінь.
Павлівська сільська рада, депутатський корпус та всі жителі громади висловлюють найщиріші співчуття батькам, які виростили справжнього Героя, дружині, що втратила коханого чоловіка, та дітям, у яких війна забрала найдорожчого тата. Жодні слова не загоять цієї рани, але знайте — ми сумуємо разом з вами. Обіймаємо ваші зболені серця своєю молитвою та підтримкою.
Низький уклін і вічна,світла пам'ять нашому захиснику! Герої не вмирають, вони просто тримають небо над нами....
