Пам’ятаємо… 40 днів світлої пам'яті отця Ярослава Мельничука
Він був одним із перших священнослужителів, що перейшли у лоно Київського патріархату у 1992-1993 роках й розбудовував українську православну церкву. З перших днів війни разом з парафіянами церкви активно збирав кошти для українських військовослужбовців. Кожного дня з його вуст лунали молитви за збереження життя, за здоров’я воїнів ЗСУ, за мир та спокій як в душах кожної людини, так і в рідній Україні.
Благочинний Іваничівського благочиння митрофорний протоієрей Ярослав Мельничук, настоятель Свято –Успенського храму с. Старий Порицьк народився 11 лютого 1948 року в родині священника Олександра Андрійовича і Марії Гнатівни Мельничуків, в с. Марковиичі Локачинського району Волинської області.
Дитинство та юність пройшли в яскравому та мальовничому селі Топилище, Іваничівського району, Волинської області. Тут пройшли безтурботні шкільні роки Ярослава. Саме в цьому селі хлопець пізнавав прекрасне, навчався добру та відкривав серце для любові. Після закінчення школи бачив себе шахтарем, прагнув до загадок та пригод. Тому навчатись захотів в Нововолинському професійному училищі, здобував професію шахтаря. Роботу також пов’язав із шахтарською справою – працював на шахті №3 м. Нововолинська. Коли прийшов час, душею та серцем прагнув виконати обов’язок вірного громадянина своє держави – пішов служити до армії.
Та в душі завжди носив віру і любов до Бога, щиро бажав служити Богові, стати священником. Тому здобув освіту заочно в Москосвській духовній семінарії в Загорську. Спочатку служив дияконом в храмі м. Нововолинська, с. Підбереззя Горохівського району. На парафію в Свято-Успенський храм прийшов у 1986 році і ще відправляв Божі служби в селах Орищі, Радовичі, Самоволя.
Доля подарувала Ярославу велике та світле почуття – він зустрів свою кохану, майбутню дружину, Валентину, з якою пов’язав своє життя. Закохана пара пов’язала свої серця у 1970-му році, з того часу вони мирно жили та вірно служили Господу двоє, надихаючи та підтримуючи одне одного 53 роки. Дружина подарувала йому двоє парубків – синочків Андрія та Василя. Діти росли та тішили батьків, а з часом зробили їх найщасливішими дідусем та бабусею. Згодом пара змінила свій статус на горде звання прабабусі та прадідуся.
Ярослав Мельничук, показуючи приклад доброго, смиренного, люблячого священника, надихнув синів продовжити його справу. Приєднався до них та став священником ще й онук Ярослав.
Владика Матфей говорив, що життя отця Ярослава для священнослужителів є прикладом для наслідування. Як став благочинним був мудрим наставником для молодих священників, які приходили після навчання в семінарії. Кожного вислуховував, давав слушні поради, допомагав чим міг. Отець Ярослав став прикладом для багатьох людей, був люблячим батьком та мудрим наставником – присвятив своє життя служінню Богові та людям.
Отець Ярослав залишиться у спогадах кожного парафіянина церкви, наче люблячий тато, що підтримає та допоможе здобути душевний спокій. Кожному, хто був знайомий з отцем, було важко розлучатись з ним. Дякуємо за вірну службу, тепер молитви звучать за мир та вічний спокій отця Ярослава. Вічна пам'ять!
Висловлюємо щирі співчуття родині з приводу непоправної втрати рідної людини. Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови у скорботі.
