с. Грушів

Розташоване село Грушів на півдні Іваничівського району, Волинської області, межує на півдні із Сокальським районом Львівської області, на південному сході – з Горохівським. Село розташоване на Волинській височині. У селі є 133 двори, і проживає 302 чол.

Вступ

На невеликих пагорбах розкинулось село Грушів, що на Волині, яке було засновано у 1544 році. На час заснування Грушів перебував під владою Литовського князівства.

За Люблінською унією 1569р. село переходить під владу Речі Посполитої. Після третього поділу Польщі в 1795р. Грушів з усією західною Волинню увійшли до складу Росії. У ході Першої світової війни село захопили австро – німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918р. А на початок 1919р. село знову переходить під владу Польщі. 20 вересня 1939р. прийшли  «перші совєти» і Грушів , як і вся Західна Україна, ввійшов до складу Радянської України.

З 22 червня 1941 року по 20 липня 1944 село перебувало під окупаційним режимом нацистської Німеччини. У 1944 році прийшли «другі совєти» і по 1991р. Грушів знаходився у складі Радянського Союзу. З 1991 року після розпаду СРСР Україна відокремилась в суверенну демократичну і незалежну державу, де проживаємо тепер ми з вами.

Архітектурна пам'ятка села

Більше двох століть, підставляючи, мов вітрила, природним та історичним буревіям свої масивні, ще досить «кремезні» стіни, височіє на одному з пагорбів села біля школи церква.

Закладений цей храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці уніатським первосвящеником Степаном Баховським у 1791 році за свій кошт та кошти прихожан. А будівництво цієї споруди у 1803 році звершив ієромонах Яків Глинський, розписав – Іван Глинський.

За переказами, в будівництві храму брали участь жителі навколишніх сіл Волині та Львівщини. Тому й місце для нього вибрали відповідне. Біля основи пагорба, де розташовувалась церква, перетинаються шляхи з Волині в Галичину. А ліс навкруги і ставок неначе охороняють село і церкву від недоброзичливих поглядів.

За даними церковних книг церква була спочатку покрита соломою, потім – гонтом, а в 1939 – оцинкованою бляхою.

За архітектурою будівля відноситься до католицьких храмів і належала спочатку уніатам. Це кам'яна без куполів, яка має форму корабля з добудовами – боковою та передньою. Фронтова частина головного фасаду побудована в стилі псевдобароко.

Внутрішня архітектура храму відповідає загальному стилю церкви. На стінах і кутках знаходяться виступаючі гладкі пілястри, котрі закінчуються капітелями, на які спирається карниз, арки і склепіння.

Перекриття цегляне та склепінчасте. Пілястри спираються на красиво оформлені п'єдестали.  В стінах розташовані ніші. Вівтар аркою з'єднаний з центральною частиною і також архітектурно оформлений. Вхідних дверей – троє дубових із залізними завісами, внутрішніх – двоє, вікон з коробовими перемичками – вісім.

Іконостас дерев'яний був зроблений у 1817році. Предметом прикладного мистецтва є панікадило. Лампадка, подарована в честь вінчання імператора Миколи ІІ і імператриці Олександри Федорівни.

Доля церкви, як і села, -  складна. У Першу світову війну, евакуйовуючись, люди зачинили церкву з усіма її цінностями й атрибутами на замки, скропили свяченою водою і забили дошками двері, а коли повернулися, то застали церкву розграбованою, без дзвонів і даху. Селяни страшено бідували у ті роки, але церкву відбудовували.

У 1941 році, боячись чергового пограбування, ризикуючи своїм життям, селяни зняли і закопали дзвони у землю, ховали у тайниках дорогоцінні речі. Все це було повернуто в церкву після війни. Відповідно до статусу пам'яток архітектури церква є пам'яткою архітектури місцевого значення.

У 1927 році був проведений капітальний ремонт священиком Оксентієм Ковальчуком. У 1951 році проведено ремонт Володимиром Саковським, у 1982 році – Євгеном Остап'юком, у 2001 році – Миколою Хавурою. З 2007 року настоятелем храму є Петро Іванович Яйчук, а старостою – Микола Криса.

Біля церкви у 1803 році побудована дерев'яна  двоповерхова дзвіниця – квадратна, покрита бляхою, закінчується куполом. У 2014 році миряни вирішили побудувати нову дзвіницю.

На початку липня 1942 р. біля церкви односельці насипали високу могилу тим, хто боровся за визволення України. З приходом радянської влади могилу зрівняли з землею. І лише за часів незалежності, у 1996 році, з ініціативи вчителя місцевої школи Володимира Ребрини на місці могили знову насипали високий курган з написом «Борцям за волю України» і встановили масивний хрест.

Освіта

В 1894 році було засноване Грушівське церковно-приходське училище. Воно було побудоване на кошти селян Грушівського приходу. Будівництво обійшлося в 1000 карбованців. Училище було однокласне, в ньому мали змогу вчитися жінки і чоловіки. Воно знаходилося на території Волинської губернії, Порицької волості, села Грушів.

Найближче місто було за 35 верст від училища, а народна школа за 4 версти. 

В Грушівському церковно-приходському училищі в січні 1895 році 24 січня в училищі було 33 учні: 20 хлопчиків і 13 дівчаток.

Навчання велося на рідній малоруській мові. Всі учні, які навчалися в училищі були дітьми селян. 31 учень було православної віри і 2 католицької.

В училищі навчалися учні віком від 10 до 14 років. Всі учні вчилися перший рік.

Навчання в училищі вели в той час вчителька і священник.  Стаж роботи вчителя не перевищував 1 року, заробітна плата за весь рік становила 120 карбованців.

В Грушеві проживало 385 чоловік, з них дітей віком від 9 до 11 років 35. В Грушівське училище ходили учні з Трубок, Кучкова i Самоволі.

З 1937 року в селі Грушів розпочала роботу загальноосвітня школа. З перших днів свого заснування в школі навчалося 4 класи. В 50-х роках школа перейшла на семирічне навчання, а згодом – неповна середня школа.

В 1953-1954 навчальному році в Грушівській школі було гасове освітлення.

В 1959-1960 навчальному році в школі нараховувалось 133 учні.

При Грушівській восьмирічний школі була навчально-дослідна ділянка 1,5га, з них 50 сотих займали будівля школи, подвір’я, спортмайданчик.

Навчально-матеріальна база школи розміщувалася в двох будинках. Один будинок був розміщений на шкільному подвір'ї, другий пристосований в будинку колишньої сільської Ради. В першому будинку 5 класних кімнат і 1 учительська. В другому будинку 1 класна кімната.

Школа мала 60 стандартних двомісних парт, які забезпечували однозмінне навчання. На 1 вересня 1961року в В цей час йде надбудова шкільного приміщення в якому було розміщено 3 класних кімнати і учительська.

Добудова закінчилася до 1 вересня 1962 року. В школі було 126 учнів. І з 1991 року по 2001 рік директором була Ткачук Ірина Лук’янівна.

В 2001 році школу було реорганізовано в ЗОШ І ступеня.

З 2001 року навчальним закладом завідувала Ребрина Марія Олександрівна, з 2010 року - Шкарадюк Наталія Володимирівна. З 2016 року школою завідує Луцюк Наталія Ярославівна.

Вихідці з нашого села

Джига Олена Дмитрівна – заслужений лікар України, завідуюча пневнологічним відділенням Рівненської обласної лікарні.

Шевчук Володимир Степанович – полковник внутрішніх військ, начальник Сокальської колонії строгого режиму.

Бобик Микола Федорович – підполковник внутрішніх справ.

Шевчук Степан Карпович – заслужений працівник сільського господарства.

Гетманчук Володимир  Миколайович – видатний художник України, картини якого продаються за межами України.

Сучасний стан

В Грушеві, на даний час, діє  школа І ступеня, медпункт, будинок культури, бібліотека,  церква, є магазин.

У Грушеві прокладене тверде покриття доріг, яке потребує ремонту.