с. Самоволя
САМОВОЛЯ
Анкета населеного пункту
Перша писемна згадка про село значиться ще в літописах ХV століття. Розташоване на південному заході Волинської області, в південно-східній частині Іваничівського району, на межі Волинської та Львівської областей. Село займає площу 7.4 кв.км. Віддаленість від обласного центру – 80 км , від районного – 15 км
Вступ
Невеличке затишне село , оповите древніми лісами з милозвучною назвою Самоволя…Перша згадка про село датується 1545 роком. За ревізією Луцького замку в цьому році князь Порицький утримував з Порицька городню Луцького окольного замку. Для вдосконалення робіт по утриманню цієї городні князь додав до Порицька ще декілька сіл, в тому числі і Самоволю. За свідченнями ревізорів, городня була в хорошому стані, що траплялося не так часто.
З 1820 до 1839 року село входило до Волинського Воєводства, Володимир-Волинського повіту.
До Першої Світової війни село знаходилось під царською владою і було пограничним селом.
За архівними даними 30-х років минулого століття в селі Самоволя налічувалось 88 дворів і проживало 500 мешканців: з них українців – 461, поляків – 31 , євреїв – 8
Під час Великої Вітчизняної війни село одним з перших волинських сіл прийняло на себе атаку ворога, було окуповане німецькими військами, внаслідок чого загинуло багато односельчан. Молодих мешканців села вивозили на роботу в Німеччину.
Давня історія села хранить багато переказів , пов’язаних з його назвою. За одним з них , в давнину з одного боку села розміщувалися поселення поляків , з другого – жили москалі. А українська частина була самостійною, тут, казали, «сама воля».
Дехто стверджує, що за часів графа Чацького мешканці викупили в пана землі й стали після цього вільними і їх називали «самовільцями».
За іншими переказами , колись через Самоволю турки проклали собі шлях і зупинялися в цій мальовничій місцині на перепочинок. Про ці події в своїх творах писав польський письменник Адам Міцкевич. Знаходили на цій території старовинні римські монети, що свідчило про справді благодатне місце, яке й приваблювало людей.
Значні для села історичні події
Історія села Самоволя тісно пов’язана з історією польського поселення – колонією Горішина. Між жителями цих сіл були дружні стосунки. На Горішині діяла середня школа, де всі предмети викладалися польською мовою, а вчителювали там поляк Юзеф Партик та Чихоцький. Деякі діти самовольців мали змогу відвідувати цю школу. Це були перші паростки освіти у нашому мальовничому селі. А до науки та знань мали потяг всі діти.
Тому за сприяння старости Новачука Маркіяна на зборах громади було вирішено збудувати школу на території свого села . Селяни продали певну частину земель і закупили ліс. Спільними зусиллями 1933 року в центрі села постало, на той час, добротне з просторими класами дерев’яне приміщення.
Вчителювати запросили поляка Юзефа Партика, а слово Боже викладав священник з села Грушів. Таким чином всі діти отримали змогу набути знань з арифметики та читання.
В 1939 році в село прийшла Радянська влада, утворили сільську раду, головою якої став поляк Станіслав Марцін, а секретарем Ліщук Пелагія. До школи направили зі сходу дві вчительки, дітей почали навчати на російській та українській мовах. Жителі схвально віднестися до таких методів навчання, так як майбутні покоління отримали змогу вивчати рідну мову.
Історія створення колгоспу бере свій початок 1941 року , першим головою був призначений житель села Ліщук Васить, а рахівником поставили простого, але дуже розумного хлопця Буяновського Левона. Людей почали агітувати здавати землю, худобу та весь реманент та заяв надходило дуже мало. І тоді влада застосувала радикальні заходи:
влітку 1941 року сім ї, які не хотіли йти в колгосп, примусово вивозили на заслання в Сибір.
22 червня 1941 року здригнулося село від вибухів фашистських гармат - розпочалася Друга Світова війна. В лісі точилися запеклі бої, солдати мужньо відбивалися від загарбників. Багато загинуло солдат з обох сторін, половина села було спалено. Гітлерівці влаштували облави на людей для вивезення на примусові роботи до Німеччини. Серед них потрапили і наші землячки : Новачук Палагія, Маланкевич Юстина, Мельничук Парасковія, Ліщук Палагія. Мирне населення переховувалося у сусідніх селах. Коли припинилися бої люди повернулися до рідних домівок. У лісі за селом вони знайшли загиблих два офіцери та солдата, при них не було ніяких документів. Жителі села поховали їх в окопах. Лише 1997 року Зінчук Антон власними силами перепоховав останки воїнів у дві солдатські могили і посадив, як згадку, каштани , які щовесни зацвітають білими свічками, нагадуючи нам про подвиг полеглих героїв. Діти та педагоги навчального закладу дбайливо доглядають за могилами невідомих солдатів.
11 липня 1943 року закарбувалося в пам’яті наших односельчан жахливими подіями Волинської трагедії. На околиці села була польська колонія, яка практично була знищена в один день. Поселення спалили, більше трьохсот людей порізали. Так і назвали цю місцевість – урочище Горішина. Тривалий час це була заборонена тема, тому багато фактів було поховано разом із мешканцями села , які відійшли у вічність. У 1992 році на місці тих трагічних подій встановили три великі залізні хрести. Щороку сюди приїжджають ті, яким вдалося дивом врятуватися і нащадки тих поляків , які були вбиті під час Волинської трагедії.
18 липня 1944 року війська Першого Українського фронту визволили село Самоволя від німецьких загарбників. Тяжкими фронтовими дорогами пройшли і наші односельчани: Романюк Степан , який за відвагу нагороджений Орденом Червоної Зірки та численними медалями, зустрів перемогу у Празі, відвагою відзначилися Токан Іван, Новачук Іван, Кузьмич Віктор, Шевчук Іван, Зінчук Антон ,Корецький Михайло та інші. Багато воїнів так і не повернулися у рідне село. Та односельчани пам’ятають їхні імена і кожного року вшановують їх пам'ять спільною молитвою на братській могилі.
Коли над селом розкинулося мирне небо , почалася відбудова народного господарства. Відновила свою роботу сільська рада, яку очолив Ліщук Карпо, почала давати початкову освіту школа, спільними зусиллями молоді побудували клуб, відкрили бібліотеку, де першим бібліотекарем стала Яремішина Слава.
В 1948 році відновив свою роботу колгосп «Паризька Комуна». Головуючий Шевчук Юхим взявся за відбудову господарства : створено дві бригади, серед них молодіжна тракторна бригада та рільнича ланка, побудовано сільськогосподарські будівлі, придбано техніку. В перші роки роботи колгоспники одержували по 12 копійок та 250 грам зерна в день. В 1958 році Паризька Комуна була об’єднана з колгоспом Ім. Фрунзе (с.Старосілля) і ім.Мануїльського (с.Павлівка). Об’єднаний колгосп став носити назву ім.. Франка. Це господарство очолила Антоніна Норовкова з Дніпропетровщини, яка була удостоєна звання Героя соціалістичної праці і нагороджена Орденом Трудового Червоного Прапора, за керівництва якої дружні та працьовиті самовільці отримували найбільші прибутки.
Через декілька років колгосп ім.. Франка ввійшов до складу господарства «Ленінський шлях» селища Іваничі. Великий внесок в розвиток нашого села вніс голова цього колгоспу Шевчук Степан Карпович. Любив та поважав він працьовитих самовольців, тому старався створити для них комфортні умови проживання та праці. У 1976 році побудував сучасні тваринницькі приміщення та проклав асфальтовану дорогу до села.
Тісною та застарілою стала початкова школа, 1985 року за ініціативи голови колгоспу Шевчука С.К. та за кошти господарства розпочато будівництво сучасного дитячого комплексу школа – дитячий садок і вже у 1989 році навчальний заклад привітно відкрив свої двері веселій дітворі. Багато зусиль для відкриття закладу доклала тодішній директор Конон Ніна Антонівна. Старе приміщення школи було реконструйовано під сільську амбулаторію з стоматологічним , фізіотерапевтичним кабінетами. Того ж року всі вулиці села були заасфальтовані.
На початку 90-х років сталася ще одна визначна подія для самовольців - запалав голубий вогник в оселях. За кошти колгоспу було газифіковано наше село, що дало змогу комфортно проживати у ньому.
В Самоволі ніколи не було своєї церкви, на богослужіння парафіяни ходили до села Грушів. А люди похилого віку взагалі не мали змоги відвідувати духовний храм. Небайдужий житель села Кузнець Оксентій згуртував людей для будівництва церкви. 1991року заклали перший камінь, а вже 9 листопада 1994 року на престольний празник відбулася перша служба. З вдячністю та повагою згадують та шанують люди фундаторів церкви імені Димитрія Солунського.
2016 року самовільці виявили бажання вступити до об’єднаної територіальної громади села Павлівка, довіривши вирішувати проблеми села новообраним депутатам Ткачовій Оксані та Косик Людмилі.
Видатні постаті села
Кожен житель нашого села є неповторним і лишає свій добрий слід в історії свого краю. Але є жителі, про яких знають і пам’ятають у кожній хаті – це вчителі. Це ті люди, що були і є сіячами вічного, доброго і мудрого. З повагою задують старожили вчителя Юзефа Партика, Смоленську Надію, Мірошниченко Надію, Видалюк Марію, Бойко Валентину, Бобко Надію.
Найбільший внесок в освіту на селі внесла директор початкової школи Конон Ніна Антонівна, уродженка села, яка віддала педагогічній діяльності 37 років. В 2002 році Ніна Антонівна пішла на заслужений відпочинок, колектив школи очолила Пасічник Тетяна Миколаївна.
У непрості 90-ті дитячий садочок через брак фінансування тимчасово не працював, а 2004 року за сприяння сільського голови Петренко Ніни Адамівни відновив свою роботу.
В 2011 році дитячий садочок та школу реорганізовано у навчально – виховний комплекс «ДНЗ-ЗОШ І ст.» директором призначили Косик Людмилу Іванівну, яка народилася і зросла у рідному селі і, здобувши дві вищі освіти , повернулася працювати на освітянську ниву в Самоволю .
Самовільська земля виплекала на служіння людям лікаря Кузнеця Олександра, який на даний час працює на Тернопільщині, журналіста Холмецьку Ольгу, поетесу Мельничук Світлану, яка входить до спілки письменників Львівщини. Дарують зворушливі поетичні рядки і місцеві творці римованого слова Шевчук Мирослав та Кузнець Марія. Обдарована від Бога чудовим мелодійним голосом Новачук Тамара, очолює церковний хор та приймає активну участь у художній самодіяльності села.
На хліборобській ниві теж відзначилися наші земляки . Рільнича бригада № 4 займалася вирощуванням картоплі, за високі врожаї цієї культури бригадир Кусевич Любов та тракторист Конопко Сергій були запрошені на Всесоюзну виставку досягнень народного господарства у Москву. Бригадир Кусевич Любов нагороджена Орденом Трудової Слави. Наш земляк Шкарадюк Володимир Макарович, пройшовши довгий трудовий шлях, від обліковця, бригадира, головного зоотехніка, в 2001 році став головою ТзОВ «Вільна Україна» . Сумлінними трударями на своїй рідній землі були Зінчук Дмитро, Яремчук Оксана, Кузнець Петро, Муха Марія, Стуга Ольга, Гриценюк Марія та інші. Молодим спеціалістом , після закінчення вишу призначений на посаду помічника тракторної бригади Косик Андрій, який на даний час працює директором ПП «Вільна Україна – Р», яке орендує землі на території села.
На свята та визначні події линуть, спішать самовільці до рідного порога, бо люблять та поважають своє рідне село. І прославляють його у різних куточках нашої рідної неньки України.
Сучасний стан села
Село Самоволя на даний час складається з двох вулиць: Шевченка і Лісна. В селі діє два магазини, фельдшерсько-акушерський пункт,де надає медичні послуги Дорошук Лідія, клуб на чолі з Тетяною Кузнець. Місцем, де виховується і навчається самовільська дітвора є навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад- загальноосвітня школа І ступеня». Подвір’я навчального закладу прикрашає новенький дитячий ігровий майданчик, на якому щодня граються 32 вихованців школи – садочка. Тут працює 6 педагогів та 6 чоловік обслуговуючого персоналу. За час існування навчального закладу випущено 227 учнів .
В селі, крім повсякденних клопотів, мешканці уміють цікаво проводити своє дозвілля. До знаменних подій та визначних дат організовуються концерти, тому що багато людей, закоханих в українську пісню, залюбки приймають участь в художній самодіяльності . Молодь знаходить себе у спорті: захоплюються футболом, тенісом тощо. Кожна жінка прикрашає свою оселю українською вишивкою.
Продовжується історія мальовничого села з вільною назвою Самоволя, щохвилини, щогодини, щодня, з року в рік. А творять її звичайні люди, своєю працею, творчістю, добром і милосердям. Будуються нові оселі, вирішуються нагальні проблеми, зростає нове покоління , яке обов’язково впише славні рядки в книгу новітньої історії цього віддаленого, але гарного, справжнього українського села.