Пам'яті «Ворона»: Павлівська громада попрощалася з воїном Василем Колошнюком
Сьогодні, 3 квітня 2026 року, Павлівська громада доземно вклонилася за жертовний чин й молитовно провела в останню земну дорогу свого полеглого земляка – Героя, сержанта ВАСИЛЯ КОЛОШНЮКА (псевдо "Ворон"), який вірно та віддано захищав рідну землю, свою родину, кожного з нас.
Відважний воїн, водій 3 екіпажу безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу безпілотних систем 1 роти безпілотних систем 1 батальйону безпілотних систем військової частини А 5063, користувався авторитетом серед побратимів, намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, завжди допомагав своїм побратимам, витривало та стійко переносив усі випробування війни. Проте найбільшим його багатством і сенсом життя була сім’я — любляча дружина та троє дітей, для яких він був взірцем мужності й любові.
Шлях додому для «Ворона» був довгим і сповненим людської шани. Прощання розпочалося 2 квітня у м. Луцьку. Під склепінням Свято-Троїцького кафедрального собору лунала заупокійна молитва, а згодом Театральний майдан обласного центру завмер у хвилині мовчання — сотні містян прийшли віддати останню шану захиснику. Далі траурний кортеж вирушив до рідного села Колона, де земляки зустрічали свого Героя живим коридором на колінах.
Всі жителі громади, духовенство, родина, друзі, побратими, керівництво громади, старости старостинських округів, родини загиблих захисників сьогодні об’єднались в спільній молитві, востаннє прощаючись з відважним земляком – Захисником України Василем Івановичем, віддаючи йому шану та виявляючи безмежну вдячність за героїчний чин. Кожен подумки обіймав та розділяв важку ношу непоправної втрати разом із рідними полеглого Героя і просив у Господа дати їм сил витримати це страшне невимовне горе.
«Жодні слова не замінять рідної людини, але пам’ять про подвиг Василя має стати розрадою для близьких і символом нашої спільної незламності», — зазначив Андрій Сапожник. Очільник громади подякував Герою за захист та висловив щиру підтримку родині. Подвиг Воїна — це та надвисока ціна нашої свободи, про яку ми пам’ятатимемо крізь роки. Ця пам'ять вестиме нас до Перемоги. Низький уклін і слава Захиснику!
Після спільної молитви в місцевому храмі, яку очолював єпархіальний благочинний Іваничівського благочиння, митрофорний протоієрей отець Андрій Мельничук у співслужінні з священнослужителями громади, велелюдна процесія вирушила до місця вічного спочинку Героя, де розпочався чин прощання. Найважчі останні хвилини прощання наповнили повітря невимовним болем, коли над домовиною зазвучав Державний Гімн України. Під звуки військового трикратного салюту найріднішим Героя передали синьо-жовтий стяг — символ честі та незламності їхнього сина. Разом із ним рідним вручили бригадний прапор, як знак того, що Воїн назавжди залишився в строю бригади та як свідчення безсмертної шани від його бойових побратимів.
Вічна слава, честь та шана Герою Василю Івановичу!
Вічна пам’ять відважному Захиснику, що житиме в поколіннях!
Вічна вдячність, що виявлятиметься в наших молитвах, у вчинках, що гідні його сили та жертовності.
Вічна пам’ять і доземний уклін захиснику! Герої не вмирають!
